Стратегічна і тактична мета

Мова – про дистанційне навчання як можливість здобути повноцінну загальну середню освіту з отриманням документа встановленого зразка на підставі опанування учнем освітньої програми.
– На основі освітньої програми ми повинні подбати про те, щоб діти мали доступ до інформації, до зрозумілого їм алгоритму навчання, і на фініші були сертифіковані на рівні з усіма, – наголосив «модератор» мозкового штурму Павло Полянський. Ішлося, насамперед, про учнів із Криму: «До закінчення цього навчального року, – зауважив заступник міністра, – ми мали справу з дітьми, котрі отримали щонайменше свідоцтво про закінчення базової української школи. З наступного року до нас звертатимуться учні, які не мають жодного українського документа про освіту».
У міністерстві прагнуть дати шанс кримчанам, мешканцям Донецької та Луганської областей, котрі захочуть отримати український документ, – можливо, за ще більш спрощеними процедурами, ніж у попередні роки, здобути знання з допомогою дистанційної освіти (чи навіть самоосвіти), прикріпитися для складання екстернату й отримати свідоцтво про базову освіту або атестат.
– Слід створити умови, дати певні преференції, але не заманювати, – відповів Павло Полянський на репліку щодо відміни Росією Єдиного державного екзамену для абітурієнтів із Криму і Донбасу та пропозиції організації ЗНО й видачі атестатів онлайн. – Ми не маємо наміру «перекупити» їх ще більшими пільгами.
Стратегічна мета проекту – розвиток дистанційної освіти засобами ІТ, тактична – розроблення онлайн-курсів за спеціально створеними програмами відповідно до вимог державного стандарту. Найперше питання з тих, що на порядку денному: де має розміщуватися така освітня платформа (на будь-яких сайтах, бути прив’язаною лише до сайту МОН або ці форми існування можуть бути паралельними)?
Чітке бачення «прописки» висловив співзасновник першої української платформи масових відкритих онлайн-курсів Prometheus (про вітчизняний дебют МВОК ми писали в №20 «Освіти України» від 18 травня 2015 року) Іван Примаченко:
– Раціонально розділити платформи для контенту і платформу для атестації – вона має бути міністерською, щоб контроль залишався суто державним. Тим більше, що «функціонал» не зовсім пересікається: очевидно, будуть потрібні окремі технічні рішення для авторизації тих, хто проходить курси, і зручна платформа для власне навчання. Платформу, приміром на Open edХ, ми можемо взяти на себе: надати в автономне користування Міністерству освіти і науки, що матиме права адміністрування. А ми забезпечуватимемо стабільне функціонування сайту – це важливо, бо платформа чудова, але складна і в налаштуваннях, і особливо в підтримці.

ЗНО – онлайн?

За словами Павла Полянського, можуть використовуватися ті платформи, що вже існують, можуть виникати інші, на яких розміщуватимуться навчальні матеріали.
– Але, напевно, щоб людина могла отримати документ державного зразка, вона зі знан­нями, які можуть бути набутими на різних платформах, все одно буде звертатися до цього ресурсу: потрібна центральна платформа на час проведення ДПА та ЗНО, але вона має бути повноцінна, наповнена контентом, а не нагадувати кімнату, куди заходять двічі: після 9 та 11 класу.
Заступник міністра висловив свою думку: платформа має бути на вільно поширюваному програмному забезпеченні, необхідним є форум – своєрідний консультаційний пункт, завдяки якому стане можливим інтерактивний зв’язок між учнем і наставником (це може бути виходом із ситуації, коли неможливо кожній дитині забезпечити персонального вчителя). Формат матеріалів – різний: тексти, зображення, відео, інтерактивні завдання плюс масові відкриті онлайн-курси.
Учасники мозкового штурму виправдали обраний формат заходу: ідеї озвучували революційні. Приміром, Валентина Хіврич, заступник начальника управління – начальник відділу загальної середньої та дошкільної освіти департаменту освіти і науки Запорізької ОДА, запропонувала проводити оцінювання знань учнів на платформі міністерства не лише для тих, хто закінчує 9 або 11 клас:
– Було б добре, якби на цій платформі було незалежне оцінювання не тільки для отримання свідоцтва чи атестата. Наприклад, дитина навчається в 7 класі – а вже опанувала весь курс фізики. Такий учень повинен мати можливість скласти «іспит» і показати документ: мовляв, фізику на рівні базової середньої освіти вже знаю – буду вчити інші предмети. На мою думку, на державному ресурсі слід розширювати можливості для незалежного оцінювання тих учнів, хто опановує предмет самостійно, обрав сімейну форму навчання тощо. Або не згоден із тим, яку оцінку поставили з певного предмета. І, звісно, передбачити отримання документа про освіту.
На платформі під егідою МОН з допомогою Інституту інноваційних технологій і змісту освіти (чи установи-наступниці) Валентина Володимирівна пропонує створити вичерпний контент для оцінювання будь-якої дитини за державним стандартом. З ідентифікацією, на її думку, не буде жодних проблем, коли інформаційні системи управлінь освіти будуть долучені до Єдиної державної електрон­ної бази з питань освіти.

Віртуальний навчальний заклад

Відштовхуючись від проблеми Криму, переходити до бачення дистанційного навчання як однієї з форм організації навчального процесу та працювати на перспективу закликає Євгенія Бачинська – проректор з науково-методичної роботи Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів.
– Перспектива така: батьки зможуть обирати дистанційну форму навчання на рівні з екстернатом, індивідуальним навчанням тощо, – вважає Євгенія Миколаївна. – Якщо говорити про західний досвід, то дистанційне навчання там є абсолютно «нормальним», існують віртуальні школи й університети. Нам потрібно розглядати проблему в ширшому контексті, ніж теперішня ситуація з Росією-агресором, робити універсальні напрацювання. І в такому разі передбачити нормативне врегулювання – внести доповнення в Закон «Про освіту», щоб узаконити таку форму навчання, і доповнити Положення про дистанційне навчання: прописати механізм його організації та оплату праці вчителів (тьюторів). Сьогодні говоримо про волонтерські засади – а завтра цю роботу потрібно буде вносити в бюджет.
Онлайн-платформу для навчання Євгенія Бачинська пропонує розміщувати у віртуальному закладі (чи кількох закладах по Україні) при Міністерстві освіти і науки: після онлайн-реєстрації на такому офіційному ресурсі дитина отримує змогу навчатися за уніфікованими програмами, консультуватися з наставниками, які отримують за це фінансову винагороду. Контент повинен мати гриф МОН.
– Це не просто набір інформації, а запорука реалізації Державного стандарту, – зауважує пані Євгенія. – Якщо дитина самостійно вивчатиме не уніфікований матеріал, як вона потім складатиме ДПА чи ЗНО?
Проходити іспити на документ про освіту фахівець пропонує очно: даючи державний документ, треба бути впевненими в тому, що учень відповідає необхідним вимогам.
– Для чого потрібна дистанційна освіта? Якщо дитина хоче вчитися, вона вже може це робити: матеріалу достатньо, а вчитель підкаже, як у ньому не «загубитися». Якщо ми говоримо про отримання документа про освіту – це зовсім інше питання, – наполягає директор Спеціалізованої загальноосвітньої школи №6 міста Кіровограда Надія Кравченко. – До того ж отримати документ про закінчення школи чи про те, що здобув знання, – це теж різні речі. Мабуть, маємо виходити з того, що дитина і батьки, котрі обирають дистанційне навчання, повинні бути зацікавленими найперше в отриманні знань. Які, звісно, підкріплені документом.
У такому разі необхідний облік: діти реєструються, можуть – якщо звернутися до закордонного досвіду – отримувати власні віртуальні кабінети, індивідуальні консультації, розсилку матеріалів, підібрані для кожного учня окремо. Щоб документ про освіту відображав реальний рівень знань, пані Надія пропонує створити сертифіковані міністерством комісії (члени комісії виїжджають у регіони або, навпаки, приїжджає дитина), котрі, підтвердивши опанування учнем певного курсу, видають відповідний сертифікат.
– Навчатися можна дистанційно, а іспит складати очно, особисто – без будь-яких маніпуляцій. Тоді будуть реальні знання, підтверджені сертифікатами, – вважає вона.

Програми і контент

Навчальні програми для онлайн-курсів мають бути розроблені з урахуванням вимог Державного стандарту й затверджені на рівні МОН – таке бачення озвучив заступник міністра. Робити це, на думку Павла Полянського, повинні не самі педагоги: «Укладачі звичайних програм мають дещо інше бачення. А програми онлайн-курсів мають додаткові аспекти – приміром, скільки «кліків» потрібно зробити, щоб увійти».
«Грати», за словами Павла Броніславовича, всім доведеться за одними правилами: щоб учень, якою би платформою не користувався, міг бути спокійним – курси вибудувані за універсальною програмою. Створити її, визнає заступник міністра, напевно, буде непросто: досі в Україні звичайні навчальні програми не трансформували у програми для онлайн-курсів.
Відповідно до державного стандарту учневі потрібно дати необхідні й достатні знання для того, щоб він успішно завершив курс шкільного навчання й підготувався до вступу в університет, зауважує Павло Полянський. А програми повинні бути розміщені у вільному доступі.
Головний біль ідеологів дистанційної освіти в Україні – контент. Запал учасників мозкового штурму дещо охолодив Іван Примаченко:
– Зараз повні онлайн-курси, з 1 по 11 клас, створені лише однією організацією в світі – Khan Academy. Процес створення тривав 10 років, було витрачено 50 мільйонів грантових коштів… Зважаючи на нульовий бюджет, ми, на жаль, не можемо широко користуватися синхронним – з використанням Skype тощо – навчанням: за це треба платити. Тобто йдеться передусім про асин­хронну освіту – заздалегідь записані відео­лекції, інтерактивні завдання: вони формуються, а потім учителі лише супроводжують такі матеріали. З власного досвіду скажу: є одиничні випадки, коли викладачі можуть самостійно зробити цей запис. І справа не лише в тому, що потрібно знати технічні й методичні аспекти: за статистикою, при самостійному записі курсів на одну годину відео витрачається десять годин роботи.
Тамара Пушкарьова, заступник директора ІІТЗО, вважає, що в Україні розроблено чимало контенту – але він здебільшого створений без участі програмістів. Для створення потужного сучасного контенту, на її думку, потрібно організовувати групи, до яких би входили вчитель і програміст, додатково – за необхідності – фахівець із озвучування, музичного супроводу, сценарист.
Директор спеціалізованої школи №71 Солом’янського району Києва Оксана Буковська, посилаючись на досвід роботи в журі конкурсу «Відкритий світ», переконує:
– Уже напрацьовано багато якісних презентацій, приміром, з математики для 7 класу. Журі могло б відібрати найкращі, програмісти – довести до досконалого вигляду. Це повин­но відбуватися під «крилом» міністерства – щоб був єдиний взірець. Окрім того, має бути чітко визначено, як працюють тьютори, консультанти. Тоді механізм діятиме.
– На мою думку, можливий такий формат: щодо природничо-математичних наук (а це близько 50% необхідного контенту) використовувати ресурси, які є на Khan Academy, перекладаючи їх, – висловив припущення Павло Полянський. – І, природно, потрібно розробляти український контент із гуманітарних предметів – української мови, історії України тощо.

Після «штурму»

Підсумки кількагодинного полілогу засвідчили, що мозковим штурмом зібрання назвали недаремно. Вартісних думок не бракувало, бажання братися до справи – теж. За словами Павла Полянського, у новому законі «Про освіту» дистанційна форма навчання має постати як паралельна до класно-урочної системи та рівноцінна їй.
– Для того потрібно передбачити в цьому законі, а також у підзаконних актах, відповіді на такі питання: що вважати навчальною групою (та як вона ділиться чи не ділиться), як оплачувати роботу з дитиною онлайн та вимірювати навантаження на вчителя/ментора/тьютора, – сказав заступник міністра.
Платформи, згідно з баченням учасників, мають бути двох типів: 1) для розміщення сертифікованого контенту, створеного на підставі сертифікованих програм МОН (таких може бути необмежена кількість, проте передбачений моніторинг наглядовими структурами); 2) платформа з таким самим контентом, але вона буде єдиною для проходження ДПА за 9 і 11 клас (імовірно – також для складання ЗНО).
«На олівець» узяли ідею щодо залучення до роботи студентів – майбутніх педагогів та «айтішників».
– Подальшого обговорення потребує питання щодо сертифікатів про опанування освітньої програми з циклу предметів у рамках певного класу класно-урочної системи, – зазначив Павло Полянський стосовно ще однієї пропозиції.
Основні штрихи до зразка дистанційної освіти в Україні накреслено. Далі запланована робота у групах. «Освіта України» стежитиме за новинами: після яскравого «брейнсторму» будемо чекати відповідного продовження теми.

Не втратити шанс

Дискусія про форми і методи впровадження дистанційної освіти для середньої школи виникла не на порожньому місці – життя диктує свої вимоги, зокрема через те, що частина території України є відрізаною від «великої землі», на дистанційну освіту наразі є неабиякий попит. А отже, повинна бути і пропозиція. Нині можемо говорити про онлайн-курси з підготовки до ЗНО, онлайн-системи дистанційної підтримки навчання у школах, інформаційно-освітні центри, мережеві спільноти.
Один з таких ресурсів – столичний центр відкритої освіти Інституту післядипломної педагогічної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка. Досвідом організації дистанційного навчання «ОУ» попросила поділитися одного з координаторів цього проекту – старшого наукового співробітника науково-дослідної лабораторії експериментальної педагогіки та педагогічних інновацій Ірину Воротникову.
– «Модель столичного центру відкритої освіти в умовах розвитку інформаційного суспільства» – це регіональний експеримент, який проводить ІППО Київського університету імені Бориса Грінченка разом із ЗОШ №81 м. Києва, – говорить Ірина Павлівна. – Його мета – реалізація проектів і програм перспективного розвитку столичної освіти в напрямі забезпечення нової якості освітніх послуг, що сприяє розвиткові відкритого онлайн-навчання дітей, їхніх батьків і вчителів. Ідеться про дистанційну освіту в цілому. Але оскільки сьогодні дуже гостро стоїть питання щодо школярів з окупованих територій – стосовно того, які документи про освіту вони отримають, – у минулому році ми вирішили спробувати дистанційно навчати цих дітей на базі київської школи – з тим, аби вони могли скласти іспити й отримали атестати України. Тож учителі під керівництвом методистів нашого інституту розробили атестаційні роботи, консультації, працювали дистанційно протягом півроку з учнями, які виявили бажання навчатися за такою формою (із січня по червень).

– Як залучали дітей до цього експерименту? З допомогою соцмереж?

– Так. Вони заходили на наш сайт, дзвонили, розпитували. Ми не ставили собі за мету одразу залучити багато дітей – учні працювали у складних умовах, іноді не було з ними телефонного й онлайн-зв’язку. Та і це ж експеримент! Із січня ми працювали з 20 дітьми, які пройшли весь курс навчання, але з них лише шестеро одинадцятикласників уже довчилися й отримали атестати.

– Як саме організували процес навчання?

– Інститут розробив сайт (vo.ippo.kubg.edu.ua), на якому ми викладали матеріали, журнали успішності, організовували консультації, форуми для учнів, спілкування – зокрема й телефоном. А методисти інституту викладали методичні рекомендації – що і як вивчати. Для вчителів організували семінари і тренінги з використання дистанційних технологій навчання. Діти опановували знання, писали контрольні роботи, потім приїхали до Києва і тут проходили державну підсумкову атестацію з української мови та з інших предметів. Столичний Департамент освіти і науки, молоді та спорту організував їм проживання. Випускники склали всі екзамени й отримали атестати.

– У наступному навчальному році експеримент триватиме?

– Плануємо його продовжити. Але яку кількість дітей він
охопить цього разу – поки що сказати важко.

– Чи достатньо для організації повноцінної дистанційної освіти того, що ви вже зробили в рамках цього експерименту?

– Насправді нині зроблено не дуже багато. Під час наради у МОН щодо впровадження дистанційної освіти багато говорили про унікальний якісний контент. У нас були поки що тільки методичні рекомендації (посилання на підручники, державні стандарти, онлайн-ресурси і як їх використати), а пов­ністю готового контенту не було. Але ми хотіли би створити або взяти участь у розробці ІТ-платформи, на якій буде розміщено навчальний контент і була б можливість проходити ДПА. Можливістю навчатись і пройти державну підсумкову атестацію онлайн, на мій погляд, учні радо скористаються. Ми орієнтувалися на дистанційну підтримку учнів учителем. Упроваджуємо дистанційне навчання засобами Google apps education, але хотіли б долучитись до єдиної платформи, про яку говорили в міністерстві. Ця платформа може повністю відслідкувати: коли учень заходив, скільки він продивився, що робив, який отримав результат. Ми цього поки що не зробили, лише плануємо. А це – необхідна річ, адже з її допомогою можна проаналізувати, чи справді дитина дивилася, наприклад, навчальні відео, які запропонував учитель, скільки часу вона на це витратила, які ставила запитання після перегляду.

– Але якщо учень успішно склав іспити, яка різниця, скільки часу він витратив, наприклад, на перегляд відеоуроків?

– Так. Але вони мають бути якісними. Тому і виникає нагальна потреба у єдиному ресурсі, на який дитина у будь-який час могла б зайти, почитати, подивитися відео, відповісти на запитання, поспілкуватися з однолітками й учителем. Тобто щоб вона могла дистанційно навчатися так, як навчалася б у класі. А для цього треба все систематизувати, а це – непросте завдання…

– Так, розробникам доведеться добряче попрацювати.

– Авжеж. Створити якісний онлайн-курс із окремих уроків – це складніше, ніж написати підручник. У міністерстві обговорюється розробка навчальних програм для таких курсів на рівні вимог Державного стандарту загальної середньої освіти. Не забуваймо, що під час дистанційного навчання поряд немає вчителя, який зміг би роз’яснити незрозумілі місця одразу ж, під час уроку. Тому треба дуже детально і відповідально створювати структуру занять, де є і відео, і звук, і тест, і форум, і можливості створення індивідуального освітнього маршруту. Адже дитина повинна отримувати якісні знання, набувати компетентності. І їй треба допомагати у цьому. Багато дітей з окупованих територій є дуже мотивованими учнями, які хочуть вирватися з того кола, де вони знаходяться, і далі облаштовувати своє майбутнє. Для них це – шанс.

Валентина СОРОКА, Наталія КУЛИК,